нічого спільного, та примушувало писати в канцеляріях безглузді картки.
Коли-ж йому стало до моторошности ясно, що він ненавидить картки й товстого діловода, що робив йому розпорядження, він кинув усе: канцелярію, картки, навіть лекції й улюблений паперовий мур.
Так, так, під три чорти все!
Ранком Тимергей прокидався й гадав про те, що до обіду йому нічого їсти. Ще й їсти не дуже хотілось, але зналось, що через дві годині голод відчується. Робилося тоскно. Починало здаватися, що він ніколи нічого не їв і завсіди був голодний.
Тимергей знову простягався на ліжку, стискував руки, ховав у подушки голову й стогнав довго і тихо.
Трохи прочунявшись, він уперто мислив про те, що таке голод. Йому починало здаватися, що голод щось більше, ніж голе бажання їжі.
Потім він починав обмірковувати саму їжу. Пригадував смак різних страв і доводив себе до шаленства: схоплювався, аби-як вбирався та біг на вулицю.
З'являлась тоненька ненависть до людей, розвивалася пишно й колючками своїми посмішкувато штрикала.
Про поважного пана з гарненьким ціпочком в руках, він гадав:
— Нажерся, тепер гуляє, перетравляє їжу й одночасно набуває сили на вироблення дітей.
До всіх жінок посміхався, моргав оком і шепотів:
— Певно на жіночій біржі курс підупав. Багато краму.
