Його всього охоплювало передчуття їжі й доводило бажання до найвищого ступня. Він знав, що зараз буде їсти, напакує шлунок і йому стане байдуже, чи існує світ і люди, чи ходить земля круг сонця, чи швидко вже виженуть його з університету за неплатіж грошей.
Навіть не обходитиме його, що через тиждень йому припинять давати обіди.
Немов він поринав у прозорий плин, легкий і теплий, як промінь сонця. Через прозорість буде видко людей і їхні вчинки, але безбарвні, одноманітні й нецікаві. Так саме, як і тоді, коли була ще ціла його паперова стіна.
Тимергей називав цей безтурботний спокій нірваною і посміхався, гадаючи, як помилявся Буда що-до шляхів її досягнення, хоч злі люди й кажуть, що цей великий мудрець помер від обжерности.
Їдальня. Тимергей захоплено вбирав у себе важкий дух варених і смажених страв.
Он метушиться кельнерка Оля. Вона менше, ніж не вродлива, голос має грубий, сама незґрабна, але Тимергей почував до неї ніжність: вона що-дня подавала йому обід.
— Добри-день Олю! Можна обідати?
В очах Тимергея світиться приятельське чуття до незґрабної дівчини.
— Можна, — бурчить Оля, витираючи масні руки об брудний фартук, і біжить за матерчату перегородку, з-під якої хмарою рветься чорна пара.
Тимергей з пошаною дивиться на її широку спину й товсті литки, що висуваються з-під синьої спідниці.
За хвилину Оля кидає перед Тимергеєм на стіл накриття, не звертаючи на нього жадної уваги.
