А той з запалом дивиться на її масні руки й передчував, як незабаром радісно й легко обхопить його теплий, прозорий плин байдужости.
Пообідавши, Тимергей ішов додому спати. В кешені в нього лежали два шматочки хліба, що він непомітно брав від обіду, і що-до вечері він був спокійний.
Тепер він ішов поволі й спокійно дивився на тих, що траплялись на очі, бо був під впливом щой-но пережитої нірвани й наступного сну. Пояс міцно стискав набитий живіт, і це було надзвичайно приємно, аж тепленьке тремтіння прокочувалось иноді тілом, ніжне, як подих.
Тимергей не думав нічого. Він спокійно споглядав на те, що падало в вічі, але о́брази баченого проходили свідомістю й не викликали думок. Бачив цементовий пішохід, землю, дерева, коней і людей, та все це було позбавлене найменшого звязку.
Працювали лише ноги, все инше напів дрімало, приспане повністю шлунку. Подих робився глибоким і повільним, як у людини, що вже спить.
Помалу все тіло ставало важким і млявим, а пішохід починав зливатись з деревами й кіньми. Тимергей скупчував волю і блимав очима. Тоді дерева й коні раптом відскакували від пішоходу, але зразу-ж починали знову облудливо зближуватись.
Коли груди йому наливалися чавуном, мозок тупів і чулість зникала, Тимергей валився до кімнати, падав на ліжко й засинав одразу.
