Тоді жінка починала вимовляти слова без зв'язку й змісту, і всі вони безслідно горіли на хисткому вогнику лямпадки.
А бог таки не рухався; від благання не здрігнулись його уста й од віри не жахнулись очі.
Час минав; у бараці давно вже повечеряли й погасили світло. Сміх сестри Прісі сплутувався з солов'їними співами понад річкою.
Одарка Калинівна ще переконувала бога, щоб той простив і забув гріхи людей. Та мліло її тіло й вона не здолала вже триматись навколішках. Жінка кволо сідала на підлогу та витягувала перед себе руки, не наважаючись підвести голову.
Вона тепер повторювала тільки одне слово, вкладаючи в нього решту сил і сподівання:
— Прости… Прости.
Після безвільно падали руки на непритомне обличчя й усе тіло незграбно хилилось на підлогу.
Так лежала сестра Одарка Калинівна, виснажена й нікчемна, перед жорстоким Нареченим.
Днями, вільними від чергувань, сестри Пріся і Ганнуся не виходили з саду. Тут вони в холодку дубів ховались від східнього вітру, що звідусіль висмоктував вогкість і закидав її далеко геть.
— Ганнусю, подивись, чи нікого немає? — питала Пріся, швидко розстібала свою легеньку блузку і знесилено лягала на траву.
— Яка спека… більше, ніж літом… — шепотіла вона.
Їй здавалось, що від спеки й суші її тіло розлазиться, і звязок між частинами його тра-
