був твердо того певний. Він розгорнув книжку на першій сторінці й написав:
Квітня 3-го дня. Вночі я
Далі він не міг висловити того, що таке ясне й велике стояло перед очима. Він закреслив усе та написав знову:
Квітня 3-го дня. Вночі Пріся і я
Він здивовано помітив, що всі потрібні слова зникли, а лишились тільки цілком нікчемні.
Зненацька він схилив голову й заснув.
Дочка-ж ліхтарника ще довго никала коло станції, одна серед будинків, дерев та залізних смуг.
Тії ночи чергувала сестра Ганнуся. У покоях було тихо; хворі не стогнали і не метушились у гарячці. Вони, як запоморочені, повитягались на ліжках, без сну й без руху. З вечора вони хвилювались, прохали розчинити всі вікна, прохали кислої води, а потім застигли, як риби на піску. Сестра Ганнуся стояла біля вікна й дивилась туди, де по степах конала спрагла земля. Вдень вітер хапав пил та грудки, люто кидав їх на паростки хліба, рвав, розкидав і сам розсипався.
Ганнуся не здолала більше триматись на ногах і лягла. Сон не приходив, хоч з утоми не можна було ворухнути пальцем.
Сестра лежала з розплющеними очима, а бачила тільки важкий, виснажливий дим, що, здавалось, заповнив кімнату.
Вона не помітила, як згасла свічка, і місяць крізь гущавину дерев блискучими трісочками розсипався на підлозі.
Раптом у кімнаті зашуміло, загуркотіло й війнуло холодом.
Сестра Ганнуся схопилась — надворі полосонув дощ.
