Кольку навіть не кричала. Її ледве вистачало зварити обіда.
Колька охоче повів Ксану до базару. Всі місця були йому добре знані, дорогою він розказав Ксані багато цікавих речей і глибоких спостережень.
— Ось на цьому розі добровольці повісили одного. Два дні висів — усі обминали. А я пішов — велике діло! Чого курку можна зарізати, а людину — ні? Ясно, що однаково. Ну й фізія в нього була, ніколи не бачив такої! Синя й язика висолопив. Це тобі не фунт ізюму, на гілляці! А от дивись на стіні — бачиш плямки? Ще вчора лежала баба. Халера її тут несла! Так і припаяло до стінки. Мозок тільки чвик! — а баба брик! Ти от панталони носиш, а баба просто так… І нічого з того не буде.
— Чого не буде? — мимоволі спитала Ксана.
— Нічого путнього з цієї революції. Отак показяться та й годі. А потім цар буде.
— Хто тобі сказав? — здивувалася Ксана.
— Велике діло, сам бачу. Їм усім аби нажертись та потягти щось. Я-ж учив — і у Франції таке було, і скрізь.
Колька енергійно плюнув і засвистів.
На базарі було чудно — всі крамнички й рундуки замкнено, багацько побито. Працювали тільки перекупки, тримаючи крам у руках чи сидючи на ньому. Чоловіки відогравали хіба що допомічну ролю — носильники, піддавачі, двохколесники. До відповідальних базарних посад вони не бралися, бо проти чоловіка раз-у-раз могла бути цілком природня підозра, чи не деникинець він, офіцер або й генерал, коли він у штанях.
Тим-то жінки домінували. Голоси їхні були бадьорі, руки червоні й меткі, обрахунки певні.
