віді давались неповно, не завжди правниче і історично обгрунтовано. Для більшости істориків-правників прилученнє України до Москви є питаннєм настільки відомим, що, на їх думку, не варто було його докладно студіювати і повсяк час історико-правники замісць серйозного детальового розбору обмежувались поверховими замітками. З більшою увагою віднеслись до сього питання історики-українці, але і їх думки далеко не завжди були науково обгрунтовані, що, можливо, залежало і од загально-політичних умов російського життя.
Вважаючи питаннє про прилученнє України до Москви другорядним і не надаючи йому належної уваги, історики-правники кинули в російське суспільство необгрунтовані погляди, які суспільство дуже швидко присвоїло, що в значній мірі і завважало йому підійти до розвязання украиського питання. З другого боку, історики та правники у своїх університетських курсах також мало торкались питання про прилученнє України до Москви, зачеплюючи його тільки мимохідь, коли приходилось говорити про зовнішню політику і про зріст Московської держави в XVII столітті. Недивно, що люде, скінчивши вищу школу, були дітьми в українському питанні. Між тим пануючі тенденції і погляди прививались і в середній школі, через те, що навіть кращі підручники по російській історії, говорячи про приєднаниє України до Москви, виявляли коли не цілковите незнайомство з піднятим питаннєм, то, у всякому разі, повну одсутність історичного чуття і знання розбиратись в складних історичних задачах, що залежало, звісно, од тої історичної
