школи, під впливом якої вони були. Тільки в останні часи, се питаннє знову звернуло увагу учених і його студіювання тепер вже зовсім в иншому напрямі, ніж раній. Не можна не визнати трохи запізненим такий напрямок в історико-правничій науці, яке поки що не придбало прав горожанства в науці, через що в широких колах російського суспільства нема і об'єктивно наукового погляду в питанні про форму згоди України з сусідньою Московщиною.
Розглядуючи думки і погляди московської історіографії що до приєднання України до Москви, необхідно мати на увазі, як загально політичні умови російського життя, цензурні умови, які не дозволяли торкатись вищезгаданого питання, так і пануючий напрямок в історичній науці. І те і друге часто завважало історику-правнику підійти до аналізу згоди 1654 року так, як сього вимагала першорядна важливість піднятого питання. Крім того, невміннє признати за українським народом права на національне самовизначеннє і погляд на українську мову, як тільки на одно з нарічь „обще-русскаго язика“, значно впливали на історико-правничу думку московських учених, котрі й до сього часу не можуть увільнитись від затупілих теорій та миркувань. Історико-правнича наука розросталася в Росії поволі і, до того, при вельми несприяючих обставинах. Абсолютний царизм, що дуже суворо ставився до того, аби прямо чи наздогад не висловлювались думки, що йдуть насупроти практики та теорії істнуючого державного устрію, не дозволяв об'єктивно відноситись до дуже значних проблем. З другого боку, дух полицайського царства, що отруював своїми от-
