самі́ об ті́м незна́јучи, стају́ть в при́воді ново́јі літерату́ри, оба́ іду́ть в по́слуги іде́јі ново́јі!.. Фантасти́чньа Укра́јіна́ пое́тів, с то́го часу́ уступа́јетцьа живі́ј зе́млі́ на́роду живо́го; вже не красо́ју лиш вона́ пліньа́је, а поборьу́је серцьа́ пра́вдоју; не фанта́зијеју — ро́зумом стаје́ справде́шнім. Жива́ плоть прија́ла в си́бе ду́ха живо́го, і впјавльа́је си́лу могу́чньу....
Живу́ть шче помі́ж на́ми льу́де, котрі́ у пе́рше стрі́тились з недруко́ваними тво́рами по́ета, про котро́го імьа́ ніхто́ не зна́в на́ Вкрајі́ні. Складо́м својі́м не подоба́ли то́ті пое́зијі на спі́ви па́нського бандури́ста Тимка́ Паду́ри; не ви́дко у јі́х було́ штучно́го складу́ ві́ршів Котльаре́вського і Гу́льака. В пое́зијах тих нови́ји си́ли, дух нови́ј и зло́женнье незна́не. Віта́је у јі́х Укра́јіна з степо́м безкра́јім, з вели́чніми моги́лами і Дніпро́м сла́вутцем. У јі́х виспі́вујетцьа душа́ сільсько́го льу́ду, се́рце јого́, во́льа, дольа́ ј недо́льа… Плачо́м того́ пое́та пла́че ціла́ Украјі́на, ту́гоју јого́ ту́жить, жу́ритцьа журбо́ју; розмовльа́, сміје́тцьа, тішить із својі́м пое́том!.. Не Да́нт це, Та́ссо, Петра́рка; не Gе́те і Ші́лльер; не Міцке́вич, Сло́вацькиј, Пушкін… Нови́ј пое́т, талан окре́миј; геніј тамти́м рівноси́льниј — Укра́јі́ни геніј!…
Не најшло́сь па́нського буди́нку, де-б тво́рів пое́та не зна́ли, не чу́довались красі́ јіх і си́лі: по города́х і се́лах перехо́дили вони́ із уст в уста́; в хутора́х ста́нули нови́м Іева́нгелијем; зајшли́ під сельа́нські стрі́хи, і та́м сльозу́ добу́ли, забрали́сь у се́рце і ду́шу сельани́на.
Важне́ було́ сло́во пое́та. Чудо́вими фа́рбами змальовував він красу́ приро́ди Украјі́ни; співав про
