Одною з найдорожчих та природніщих рис оповіданнів Марка Вовчка можна вважати їх загальну вільнолюбиву тенденцію, — оту саму струну, що знов таки Шевченкові дала причину Вовчкову „думу“ назвати „вольною“.
І думу вольную — о доле,
Пророче наш, моя ти доне, —
Твоєю думу назову.
Я вже згадував, що всі оповідання Вовчкові з кріпацького побуту можна характеризувати, як один заклик до визволення поневолених людей, але не в самих тільки кріпацьких його оповіданнях ця струна бренить дужими акордами. Кріпацтво, як Вовчкові твори появилися, вже доходило, — це всім було видко, це знав, певна річ, і автор. Нарождалися нові форми життя з погляду вільного, але чи вільні вони були істотою своєю? — таке питання напевне ставало перед усіма, хто доложив рук до того, щоб повалити стару неволю. Дійсність не забарилась дати на це питання свою відповідь, яку найкраще можна висловити звісним пророкуванням російського поета: „на мѣсто цѣпей крѣпостныхъ люди придумають много иныхъ“. Та й вигадувати властиво не було потреби, бо вони вже були готові, бо життя економичне сучасної громади вже давно їх вигадало, насамперед у формі найманої праці, що творить усі блага життя, не даючи за це наймитам навіть певного забезпечення від голод-
- ↑ Див. „Рада“ № 208.
