на Україні відомо зробилось, що Марія Олександровна зроду великоросіянка, то авторство її з першого ж разу почало видаватись дуже непевним. Говорили, і не без підставно що важко чужородній людині, до того ж не живши ніколи довго на селі між народом, так чудово спізнати мову і життя українського народу, так глибоко увійти у всі нюанси народньої гутірки, з таким умінням користуватись з найтонших варіяцій народнього словаря і синтаксиса. Висловлювано догадку, що мусіла бути близько Марії Олександровни инша людина, що своїм співробітництвом вирівнювала і доповняла в „Народніх оповіданнях“ те, чого бракувало авторці, — і такою людиною загальний голос називав Опанаса Марковича. Сам Опанас ніколи й словом не згадував про своє співробітництво і навіть розмовляти про це не любив, збуваючи всі роспитування і сумніви що до авторства його жінки лаконічним „талан та й годі“ і, як каже його біограф „унесъ в могилу тайну псевдонима „Марко Вовчокъ“[1]. Так само й Марія Олександровна не озвалась на запитання з якими до неї навіть друком обертались, і не виявивши нічого, що могло б розвязати питання, покрила тайну в другій могилі. Найважнішим аргументом за співробітництво Опанаса Марковича в літературній праці Марка Вовчка було свідоцтво людей, що близько стояли до подружжя Марковичів у той період, коли повстали „Народні оповідання“. Так Куліш, що друковав перше видання їх і через те міг знати де-що таке, що ширшій публіці було невідоме, категорично запевняє, що „ті оповідання писали вдвох Марія й Опанас і в історії української літератури мусимо їх двох уважати одним письменником“[2]. Другим аргументом було те, що, як пише Огоновський, „коли вмер Опанас Маркович (1867), то й Марія вмерла для літератури української“,[3] і такого вражіння не може затерти навіть „Чортова пригода“
- ↑ М. З. — Афанасій Васильевичъ Марковичъ. Черниговъ. 1896. Стор. 9 і 11.
- ↑ Огоновський Ом. — Исторія литературы рускои. У Львові, 1891. Ч. III. в. 1., стор. 226.
- ↑ Ibid, стор. 230.
