брацтва найкраще виявила себе в тому протесті проти кріпацтва, з яким виступило перед світом українство, і твори Марка Вовчка були може єдиним безпосереднім результатом широких планів, що обмірковувались у Київі р. 1846—47 на товариських зібраннях. Марко Вовчок був доброго батька дитина…
Кріпацтво доживало останні дні свої, але в передсмертній агонії воно все ж таки змагалося проти реформи, силкувалось обрізати її, дати як найменьше, щоб собі як найбільше зоставити. Тим то боротьба з ним не була зайвою і ця остання спотичка з конаючим ворогом набірає надто великої ваги на потомні часи. Треба було борцям за право милійонів кріпацького люду зібрати фактів для акту обвиновачення проти бездушної системи гнобительства, і списавши самий акт, виявити його перед громадянство, на останній суд якого раніше чи пізніше мала перейти справа. Твори красного письменства, з побуту і життя кріпаків і були тим актом обвиновачення проти душогубної системи; на підставі безперечних „людських документів“ вони освітлювали справу всіма сторонами, виясняли становище кріпаків та потреби їхні, малювали в них насамперед людей з людськими думками, почуваннями й потребами; людей, у яких кривдою одібрано всі права людські й яких повернуто на худобу, на бидло, що не своїм життям живе, а тим, яке йому загадають. Такі твори будили серед громадянства обурення й огиду до страшної всенародньої кривди та спочуття до її бідолашних жертв і витворювали той vox populi, який сміливо вже міг заявити про свої бажання. Коли ми з цього погляду подивимось на тодішні твори Марка Вовчка, то ми одразу побачимо, яку вагу вони мали для наростання визвольної ідеї серед українського громадянства, а разом оцінимо й ролю їх в історії нашого громадянського руху та знайдемо місце на сторінках українського письменства.
Кому тільки з сучасників доводилось говорити про „Народні оповідання“, всі в один голос зазначують вагу їх, як художнього протеста проти кріпацтва,
