Сторінка:Русалка Дністровая.djvu/104

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

84


По верх поломѣнь палала
 Сина клекотючи. —
Закрутиў-ся буйний вѣтер
 На роздорожищи,
Клубит пѣску туманами
 И кипит и свище,
И луч синий ясно сверкне,
 Счезне, знов затлѣє,
Серед вихра забѣлѣє,
 Ниє, маячѣє…
Глухий гоміи до окола
 Хащѣ ся згинают,
И трѣскучий гром удариў
 Граньцѣ-сь розсипают. —

***

Жулинови проканули
 Слозоньки дрібненьки,
Стигло серце спечалене,
 В роспуцѣ лютенькій —
Бє-ся в груди бѣлоў рукоў
 И клине собою,
И серденько промерзало,
 Заплило крьвою.
„Ах Калино красавице,
 Щире-сь мя любила!…
Гореж менѣ, вже-сь не моя
 На що-сь мя лишила!