99
дуби!.. Федь на чати; як взриш закрячешь — потягнѣт мусатами топірцѣ! потом тихо, щоб вас и муха не чула, бо!... не тра вам казати.“ — Напретиў та й ступиў у чагар. —
Не доўго ждали, тупот-ся змагаў, дерли конѣ аж земля стогнала! „кра-кра-кра!“... „хлопцѣ в лад!“ загомотѣў верховодник. — — Зазвонили топірцѣ та мечи, искри-ся посипали мовь з димнѣ, стерли-ся двѣ хмарѣ бючи моўнями по чорних воздухах, а Медведюк буй-туром верг-ся на супротивника, вибиў меч зо жменѣ, завинуў ясним топірцем, тай вигнаў вражу душу лукаву негідника щелиною в головѣ; приймиў з опалих поганих рук зорю на розсвѣтѣ, Оленочку гарную. Челядь граблива поборена, одна порубана друга повязана. —
„Семеньку, прийми твою відданницю. Прискочиў Семенько в пояс склониў-ся, стис — го за колѣна, хотѣў промовити, подяковати, — лишь не ўдаў за про радість. — Приспѣў и дружба з молодими ледѣнями свойого села, гонячи возьмителя, але дѣло ўже довершеноє зустрѣли. Уже Медведюк хотяй непрошений дружба скупиў княгиню мечем; а они ся вельми жальковали, що не лишено було ѣм нагрѣти грабителеви чуприни, стискали персти в твердий кулак,
