98
Розбѣгли-ся вѣтром по байракак за кіньми; огонь погас — грань месркотѣла — курище ся лишило — втихомирило-ся.
∗
„Через густу враз дубину
Соколами молодцѣ,
„Ой заплачешь вражий сину
Як взришь ясні топірцѣ!“
загремѣло в далечинѣ — а голос дубровами високими розлягаў-ся верхами, тай заблудиў гомонем в чорних безвѣстьох, лише ще дудонь тряс землею тай знеміг, — и знов тихо и знов сумно, лише вѣтер ярами засковиче, тай ворони закрячут, радуючи-ся на будучий жир. — Мрачно и тихо, бо поскакали ногами скоропадними за воўчими очами, — допали лазу край чорного лѣса. —
Гей! мабуть зорѣє! озваў-ся новобранець, гляньте!...
„Неглупе!“ загримѣў велит ватажко, Ванько зажег си скіпку. „— — Аби видко було з погребів старі виточяти меди“ озваў-ся старий бородатий Бойчук, та глянуў на кухоль за ременем... „Тай наші, бодай здорові, червѣнцями-ся підкидают“ мовиў третий.... А Ватажко: „цитьте! дудонь — конѣ в байраки, — хлопцѣ за
