На ту правду забожиў-ся…
А зогнувши-ся дугою
До коника приложиў-ся
Шпаркоў полетѣў стрѣлою.
Анѣ єго не спиняє
Рів анѣ могила
Вѣтром их перелѣтає
Якби мара го носила.
Куда гонишь бѣсноватий!..
Свѣт вже смерком почорнѣў,
Сумненько пугач запѣў
Нѣ там людей, нѣ там хати! —
Блуд ту свище, туман грає,
В густі лѣси заведе;
Козак на се не зважає
Гомонит си та й жене.
Стануў-к земли припадає,
Послухати де - дуднит,
Знов на верх ся вихопляє
Бистрим соколом летит.
И счез стрѣлоў в густій мрацѣ
Дудонь замоўчає,
Може лѣг вже де в байрацѣ
Тай воўк доѣдає.
