Де-сь поѣхаў ти козаче?
Темно тихо и страшненько, —
Чясом лнш ворон закряче
Закряче сумненько. —
***
Чи то вірли крильми
бют-я?
Чи зірки сияют?
Нѣ!.. то Козак з врагом трут-ся
Мечами блискают.
Та вже Татар утомиў-ся,
К земли сильно вдарен паў…
Ще раз двиг-ся роз-яриў-ся
И дѣвчинѣ необачній
Головоньку з плеча зняў
И кунуў-ся мов звѣрь лютий
Козак сильний на врага,
Грудь росколоў, щоб добути,
Серце диве Татара.
Завѣз сеятру до домоньку,
Поховаў ю у садочку,
Посадиў над неў руточку,
А в головках калиноньку.
Сам затужиў тай заплакаў
Тай стаў-ся сумненьким,
