Перейти до вмісту

Сторінка:Русалка Дністровая.djvu/87

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

67


Де-сь поѣхаў ти козаче?
Темно тихо и страшненько, —
Чясом лнш ворон закряче
Закряче сумненько. —

***
Чи то вірли крильми бют-я?

Чи зірки сияют?
Нѣ!.. то Козак з врагом трут-ся
Мечами блискают.

Та вже Татар утомиў-ся,
К земли сильно вдарен паў…
Ще раз двиг-ся роз-яриў-ся
И дѣвчинѣ необачній
Головоньку з плеча зняў

И кунуў-ся мов звѣрь лютий
Козак сильний на врага,
Грудь росколоў, щоб добути,
Серце диве Татара.

Завѣз сеятру до домоньку,
Поховаў ю у садочку,
Посадиў над неў руточку,
А в головках калиноньку.

Сам затужиў тай заплакаў
Тай стаў-ся сумненьким,