|
Сонце ясне померкло, свѣт пѣтьма насѣла,
В ширь и вздоўж до окала сум ся розлягає,
Чагарами густими тьма вокўів завила,
Над тином опустѣлим галок гамор грає;
Там нещасен думаю тяжка мовь могила
Серед степу о північ сумненько думає.
Згадка в души печальній тужно згомотѣла,
Бо сплинули радощи, як Днѣстер спливає!
Нависло ясне небо чорними хмарами,
Тяжкими гузті бори склонили-сь тугами,
Зойкнули дуброви и лѣси застогнали.
|
