тив прихильність пароду. Остатки правобережноі людності йшли ватагами в лівобережну Украіну. Черкаси, Лисянка, Мишин, Богуслав, Корсунь зовсім опустіли. Приклад одних потягав за собою других; переселенці часто лишалися в землях лівобережних полків; та незрівняно більше число іх ишло на слободи, дальшена схід.
На Турків надіі вже не було: два рази приходили вони на поміч Дорошенкови и не принесли ніякого хісна, а тілько спустошили край. В слідуючім 1675 р. и Москалі и Поляки збирались спільними силами укарати Дорошенка, та не погодились між собою. Польский король, думаючи все ще при собі удержати козаків, назначив гетьманом замість Ханенка, що піддався Россиі, бувшого подільского полковника Гоголя. Сей проводир козаків державсь з малою горсткою на Полісю. Гетьман Самойлович не раяв московському правліню посилати військо разом с польским в Украіну, представляючи, що як тілько козаки будуть разом с Поляками, — то зараз поперечаться між собою.
Дорошенко готовий оддатися Москві попробував се так вчинити, щоб обминути Самойловича; він закликав на раду Сірка з Запорожцями. Так прибули и Донці під проводом Фрола Минаєва. Дорошенко в присутності духовенства присягнув на євангелиє на вічне підданство цареви, просив Запорожців и Донців причинитися, щоб цар лишив ёго з усім „товариством“ в своій ласці и обороняв своіми військами від Турків, Татар и Ляхів, щоб права сторона Дніпра під царською рукою знов могла залюднитися. Сірко дав об сім знати в Москву; та Самойлович и тепер боявся, щоби таким робом не повстала сильна партия и не позбавила ёго гетьманства в користь Дорошенка. При помочи Ромодановського він успішно дійствував у Москві, обмовляв Дорошенка и Сірка и представляв, що таким поступком нарушені ёго права яко гетьмана. Цар казав заявити догану Сіркови за то, що таке робить мимо гетьмана Самойловича, тому, що гетьманови а не кому иншому поручено зробити лад з Дорошенком. В січню 1676 р. в останні дні жизні Олексія Михайловича прибув у Москву тесть Дорошенка, Павло Яненко-Хмельницький, и привіз турецькі „санжаки“: бунчук и два знамена (що означали колишнє підданство Дорошенка Турциі, від котрого він тепер одрікався); через ёго Дорошенко заявляв покірність московському цареви и просив тілько, щоб позволив ёму, всім ёго своякам и цілому народови лишатися правобіч Дніпра и не переводити народу на ліву сторону, позаяк розійшлася вість, що правлінє хоче спалити всі городи и виселити с правобережноі Украіни весь народ. В Москві
