про себе не дбаю, але діло йде про всіх людий наших“. Московське правлінє лестило Дорошенка обіцянками. Після того, як Поляки самі відступили Турциі Украіну и зреклися пануваня над сею землею, відповіднійше було годитися з Дорошенком на єдність обох сторін Дніпра. Та Самойлович боявся, щоб ёго не позбавили гетьманства и не оддали Дорошенкови, тому старався підбурити Москву против Дорошенка и раяв ёму не вірити. Замість примиреня з Дорошенком вислали против ёму козацьке и московське військо під начальством Ромодановського. Се військо не вчинило нічого важного, але Ханенко, а з ним и кілька полковників прислали просити ласки царськоі милості. Дня 17. марця 1674 р. Ханенко а з ним кількох полковників*) правого берега Дніпрового явилися на раду в Переяславль. Ханенко зложив гетьманську булаву, а правобережні полковники, що з ним були вибрали гетьманом Самойловича.
Значна часть лівобережноі Украіни переходила знов під власть московського государя. Лишилося тілько, щоб Дорошенко піддався. Справді чигиринський гетьман вислав до Ромодановського генерального писаря Мазепу и заявив, як се він багато разів робив перше, що бажає бути в підданстві великого государя. Та Дорошенко ніяк не хотів, щоб ненависний и погорджуваниЙ ним син попівський, Самойлович, був гетьманом над обома сторонами Дніпра, тим більше, що сам Дорошенко боявся про власну жизнь и ожидав, що як він піддасться, то Самойлович казнить ёго, як Брюховецький казнив Сомка. Заразом вірні ёму старшини и полковники боялися того ж и воліли ще раз попробувати удержати незалежність при турецькій помочи. Дорошенко хилявся то сюда то туда, а впевнившись, що ворог ёго Самойлович сильний и має царську ласку, ще раз закликав на поміч Турків и Татар. Се значило, як говориться, поставити на карту останній достаток. В серпню 1674 р. турецькі и татарські ватаги прийшли и опунтошали Украіну. Город Ладижин взяли приступом. Уманці присяли спершу гарнизон турецький, та опісля вирізали ёго за що Турки збурили город и вигубили всіх мешканців. Після вістий сучасних, текла кров ріками. З другоі сторони Самойлович и Ромодановський с царськими військами пустошили Украіну идучи ик Чигиринови. Кримці відбили іх од гетьманськоі столиці; Ромодановський и Самойлович одступили, спалили Черкаси и відійшли за Дніпро. Турки віддалилися. Тоді Дорошенко зовсім вже втра-
