сті Жаботин, Черкаси, Корсунь, Канів и инші городки в тім часі вже дуже малолюдні*). Юрий опісля постійно осів у Немирові и приняв небувалий титул князя сарматського. Юрий підписувався Гедеон-Юрий-Венжик Хмельницький, князь сарматський и гетьман запороський. Силу ёго творили Турки и Татаре. С початком 1679 пробував він напасти на лівобережну Украіну, та великі сніги спинили ёго; весною він повторив напад на дармо; Самойлович вслід за ним перейшов на лівий берег и відобрав городки, що недавно підбив Юрий. Тоді Самойлович казав нарошно палити всі городи и села правобіч Дніпра и спонукував усіх позісталих там людий пересилятись на ліву сторону.
Між тим Россия продовжала мир с Польщею ще на 13 літ, одступивши Польщі Невель, Себеж, Велиж и крім того заплатила 200.000 рублів замість одступити іі Киів. Велися переговори про спільні воєнні виправи против Турків. Украіпа була затрівожена: ожидали нового нападу Турків з Юрием Хмельницьким; ходили вісті, що напад буде вимірений на Киів; взялися на борзі укріпляти Киів на всіх точках; Самойлович положив підвалини кріпості около печерського монастиря; але Турки не явилися. В тім часі, коли в Киіві горячо працювали, а московські воєнні сили стягалися на полуднє, волоський господар, Иван Дука, піднявся за посередника між Турциєю и Россиєю. Самайлович с своєі сторони наставав, щоб помиритися с Турциєю и Кримом, бо не терпів Поляків и всіми силами старався не допустити Москалів до союза з ними против невірних. Переговори тягнулися більш як рік. В серпню 1680 р. поіхав у Крим стольник Тяпкин, що був кілька літ у Варшаві резидентом, разом з украінським генеральним писарем Раковичем (з ними був учитель Петра Великого, Микита Затов). Тяпкин завзято не хотів оддавати ханови цілоі правобережноі Украіни; справа дійшла до сёго, що хан грозив засадити московських послів у земляну яму и се змусило Тяпкина усунути и згодитися на зневажливий мир двайцятилітний, після котрого Россия обовязалась платити річну данину. Киів из своім давним повітом**) лишався Россиі, але ціла правобічна Украіна від ріки Буга до Дніпра мала позістати зовсім безлюдною. Установлено з обох сторін не класти там ні городів, ні сіл, и не заводити ніяких осель. По заключеню того миру, визволено
