хоче і має змогу вчитися й після обовязкового мінімума, ті йдуть до ріжних німецьких середніх шкіл, що безпосередньо підготовлюють до університету, — як от класичні гімназії, реальні, комерційні, математичні, неофілологичні й т. п.
Згідно з остаточно виробленим планом українська єдина школа по закону 10 грудня 1921 року має 12 літ навчання й розбивається на два поділи: основну школу — 1–8 класи, та колегію — 9–12 класи.
Кожний ступінь єдиної школи може існувати або окремо або в сполуці з иншим: 1-й укупі з 2-м, 2-й з третім, або навіть і всі три разом. Після скінчення кожного ступня школи учні одержують свідоцтва, де стверджується факт скінчення школи та порядок її проходження. Умови вступу до вищої школи після скінчення 3-го ступня встановлює сама вища школа. На жаль, ми ще не маємо закона, який з'ясував би й показав ті засоби та ті школи, котрими можуть задовольнятися діти, що після першого концентра не змогли б іти далі шляхом загальної освіти, а затрималися б на тій чи иншій, відповідній їхнім нахилам, професії. Крім того, в цьому плані єдина школа чомусь поділяється на три концентри (ступні), кожен по 4 роки (1–4 класи, 5–8 і 9–12). Обовязкового мінімума не призначено, бо обовязкової освіти не визнається в Українському Уряді, а з закону 10 грудня 1921 р. ніде не видно, чи навчання безплатне, чи за плату. Таким чином, дітям на Україні по цьому закону дається воля, або проходити й основну школу й колегію або тільки один розділ за 4 роки. А через те дуже гарний план єдиної школи нічим не
