могли розвиватися вищі громадські почуття, свідомість своїх громадянських прав та обовязків.
Та не всяка школа може виконувати ці громадянські завдання свого виховання. Для цього вона мусила бути національною не лише своєю мовою, якою провадять навчання, а національною через те, що вона об'єднує в своїх стінах дітей усіх верств народу, дає всім дітям однакову освіту й закликає всіх до праці на користь для всіх однаково потрібної та дорогої держави. Довгий час школа стояла осторонь від життя, була пересякнута схоластичними формами однобічного навчання; довго залишалася вона привілеєм невеликої, порівнюючи, частини людности. Але потроху, одночасно з розвитком конституційного устрою державного життя, ширилася й думка про необхідність єдиної для всіх громадян школи. Об'єднуючись в єдиній школі, людина з одної сторони — почуває себе міцно звязаною з громадянством, а з другої — в школі, через порівнювання себе з другими, виникає правдиве розуміння своєї власної особи, своєї волі, яка тут, не підлягаючи цілком чужій волі, а лиш у сполуці з волею всіх, знаходить своє задоволення та свою дисціпліну, починає розуміти необхідність визнавати якийсь один для всіх корисний закон, рівно обовязковий для виконання. Оцей великий виховуючий громадський вплив школи що-далі набірає більшого значіння, бо ніяка держава не може жити нормально, поки не матиме своєї єдиної національної школи, і навіть більше: кожна держава, що через ті чи инші обставини дійшла до руїни, може з неї вирятуватися, коли добре зорганізує
