свою єдину, від низу до гори, національну школу.
Коли на початку XIX віку Німеччина лежала переможена, понівечена в ногах могутнього переможця, Наполеона І, тоді великий учень Канта філософ Фіхте в своїх «Промовах до німецької нації» звертав увагу Німців на те, що лише моральне національне виховання може під такий час викликати міцну волю, інтенсивні бажання добра та змагання до нових ідеалів життя, відповідних інтересам нації. Фіхте каже: «Нація це щось вічне на землі; кожне громадянство, кожна окрема особа живе надією на вічне існування тієї нації, до якої вони належать, вірою в її вічну самобутність, що не підлягає жадному насильному прищеплюванню чужих думок.» Національне виховання стає в педагогичній системі Фіхте головною основою.
Єдиної школи для всього народу вимагав і Песталоцці, як способу для загального виховання всіх. «Воля й рівність — сучасні принціпи державного існування залишаються», каже Песталоцці, «мертвими словами, доки для всього народу, аж до останньої людини, не будуть відшукані засоби й шляхи до виховання: воно одно дає народові змогу користуватись уже здобутими правами, дає внутрішнє піднесення нашої моральної громадянської сили.»
Сучасний видатний педагог Наторп теж визнає значіння єдиної для всього народу національної школи.
Всі люде мають однакове право на однакову освіту, в цьому не може бути жадних обмежень. Навіть люде, яким природа дала менші здібности, і ті тепер мають свої права на
