увагу держави що-до розвитку їх невеликих розумових сил. «Як що людність ще не загинула під нинішній час», каже Наторп, «то це лише завдяки тому, що ідея такої школи з визначною логікою опанувала свідомістю ріжних поступових націй і осягла свого здійснення в великих державних організаціях.» «Ця ідея» — каже далі Наторп — «мусить ширитися, реалізуватися, бо цього вимагають змагання народів до самоохорони.» Всім уже ясно, що та нація, яка пройшла через єдину школу, переважає всяку иншу, що цієї школи не зазнала, хоча б ця остання й визначалася своїми розумовими здібностями, гострими зовнішніми почуттями, хоча б вона була спокійної вдачі й прихильна до мирних відносин з иншими народами, або вславилася між ними своєю хоробрістю. Така нація може вести спокійне життя в тісному оточенню народів, але вона не матиме змоги ані нормально прогресувати, ані пристосовуватися до змінливого життя сусідів. Така нація на довший час буде в стані дитинства, може й щасливого, доки їй ніщо не загрожує, але ж вона виявить себе цілком безпорадною, коли зріла міць культурного народу вороже виступить проти неї.»
Ідея єдиної національної школи не віддільна від демократизму народів та державного устрою; тільки завдяки їй можна виховати людність на таку націю, яка відповідатиме всім сучасним вимогам, а керуюча роля буде належати тим, хто зуміє в найчистішому виді здійснити ідею єдиної національної діяльної школи. Вона охоплює всі ті щаблі навчання, які раніш подавала початкова, середня й вища школа. Тепер єдина
