школа бере дитину з дошкільних організацій на 7-му році й доводить до 14 літ, і тоді вже робиться диференціація по ріжних галузях промислово-професійної освіти. Ті учні, що мають хист до науки, переходять до гімназій, де за 4 роки класичного або реального навчання, дитина готується або до вищої загальної наукової або ж до вищої техничної школи. Така єдина школа має бути однаковою для всіх, задовольняти всі ріжноманітні здібности, всі нахили.
Але оскільки ця школа принціпово ухвалена, остільки, навпаки, на практиці вона ще мало здійснена, і при переведенню в життя виявляє деякі ускладнення, через що вона й не існує ще по всіх країнах Європи, а лише в Данії, Норвегії та в деяких инш. країнах.
При реалізації єдиної школи виникають два найважніших питання: 1. на скільки ступнів або концентрів поділяти її, і 2. який період навчання рахувати для всіх обовязковим. Перше питання є цілком психологично-педагогичне, бо кожний концентр має бути закінченим і виявляти курс, що задовольняє всіх своїми знаннями. Що на менше число ступнів або концентрів поділяється єдина школа, то менше в ній буде поділу й розшматованости в цілому курсі навчання, який через це стає суцільнішим, і тим більшу освіту дасть дітям навіть один нижчий концентр. От через що нові плани єдиної школи майже скрізь поділяються на два концентри. Залишається ще питання, коли саме робити цей поділ, щоб він цілком відповідав розвиткові дитини й новим інтересам, викликаним їх попереднім навчанням.
Правда, поділ на 2 концентри ще залежить
