не тільки від психологичних умов дитячого розвитку, а також і від того, який визначається загальний обовязковий період навчання; та це вже більш державно-економичне питання, ані ж педагогичне, і залежить більш за все від фінансових сил держави та від її свідомого відношення до значіння освіти для всього державного існування, оскільки держава ставить видатки на народню освіту, справді, на першу чергу, або вже хоч нарівні з витратами на військо, потрібне для оборони території, а не переносить їх на останнє місце, як це завжди скрізь робилось. Відомий економіст Маршаль у своїх дослідах про сучасну Англію пише: «Дати народові широку змогу діставати добру освіту є для суспільства найкориснішим приміщенням національного капіталу, бо, завдяки цьому, зпоміж народньої маси може вийти чимала кількість добре обдарованих осіб, що тепер умірають нікому невідомі, не виявивши на користь краю своїх видатних здібностей. Економична вартість одного промислового генія покриє витрати на школи цілого міста, бо, наприклад, один винахід Бессемера підносить продуктивність Англії більше, ані ж сотня тисяч малосвідомих робітників. Через це можна з певністю сказати, що ніщо так скоро не піднесе матеріяльного добробуту народа, як поліпшення становища його шкіл та поширення програму їх.»
За нормальне становище освіти можна визнати лише таке, коли її безплатно дістають усі мешканці. До нього наближаються Сполучені Штати Північної Америки і деякі невеликі європейські держави.
Але пройти ввесь курс навчання з нижчої
