експериментальні досліди виявили, що увага є діяльність нашої волі в інтелектуальному й душевному нашому житті. Одні психологи (Лейбніц, Вольф) визнають увагу, як напрямок нашої думки або до повних вражінь або на одну яку уяву зпоміж инших. Другі психологи (Бонне) розглядали увагу, як пасивну реакцію душі на деякі приймання, на деякі уяви. Вундт об'єднує обидва погляди та й каже: «увага — це воля, яка керує нашими уявами. Вона буває пасивною й активною». Це волюнтаристичний погляд, він визнає активність уваги, яко процес руху. Емоціональна теорія означає увагу, як фіксування тої уваги, того з'явища, яке чимсь захопило наше почуття. На це треба звернути увагу педагогам і в свойому навчанні не звертатися лише до інтелекта дитини, а звертатися й до її почуття. Гербартовська інтелектуальна школа психологів пояснює увагу, як боротьбу уяв в нашому розумі за панування в нашій свідомости. Еббінгауз каже, що процес уваги прокладав шляхи для того, щоб звязати деякі уяви, — це вже теорія затримання, яка поясняє увагу, як затримання всіх у цей мент непотрібних приймань: напр., коли ми з увагою працюємо, ми не помічаємо балачок навкруги нас. Уся напружена свідомість фіксована на одній уяві, а всі инші затримані. Вундт надає велике значіння увазі, і те активне зусилля, при якому увласнюється разом з нею ріжні приймання, і якого нема, коли всякі уяви лише механічно пересовуються в нашій свідомости. «Перед нами», — каже славетний психолог, — «розлягається безмежно ріжноманітний світ, постійно змінливий, і людська думка мала б непереможні перешкоди для його розуміння,
