громадянстві його активна думка, це б то той процес, який найкраще веде громадянство до зрозуміння гасел і своїх обов'язків. Припинити вільну думку — це вбити життя громадянства.
Зрозумівши тісний звязок особи з громадянством, уявивши собі найкращі доброчинности, яких вимагають від особи її громадські обов'язки, можна вияснити, як саме треба здійсняти соціяльне виховання, щоб наслідком його був справжній розвиток громадянства, збільшення в ньому активних розумних діячів.
Для дитини існує два осередки, в яких вона може нормально виховуватись: родина і громадські установи — дитячі хати, захисти, школи. Коли держава йде поруч з громадянством і користується його довіррям, тоді громадські установи йдуть на допомогу родинам, і більшість дітей, дуже рано для свого віку, одержує перше своє планомірне виховання по громадсько-державних установах. Всі ці дитячі установи мусять стояти в найтіснішому контакті і з населенням місцевим і в близьких взаїмних відносинах, бо школа — знизу й до верху — ніколи не може стояти на одному щаблі розвитку, вона постійно прагне поліпшення своїх педагогічних методів, свого поглиблення психологічної свідомости. Через це скрізь по всіх культурних країнах, поруч з державною, більш-менш закристалізованою формою державної школи, існує приватна або громадська школа, постійно жива, що шукає нових шляхів для найкращого навчання та виховання, справжня педагогічна
