2) інтенсивністю вражінь; 3) розвитком інтелектуальної волі; 4) уважливими спостереженнями природи і людей. Треба змінити весь росклад лекцій так, щоб надати навчанню характер самостійного досліду самих учнів. Психологічні досліди показують нам, що 1) дитина думає не словами, а почуттєво живими о́бразами, індивідуальними уявами — це б то, що в її голові йде постійна праця фантазії; 2) діяльність фантазії може бути інстинктовною, імпульсивною, а може бути і волевою; 3) педагогіка помітила в дітях інтелектуальний, моральний, естетичний і практичний напрямок фантазії; 4) нахили до цих напрямків мають ріжну інтенсивність у ріжних дітей; 5) діяльність фантазії багатша у дівчат; 6) фантастичні додатки до реальних уяв з віком дитини зменшуються, у дівчат повільніше, ніж у хлопців; у хлопців вони збільшуються під час полового дозрівання; 7) у дітей помічається 4 степеня в розвитку уявлення: 1) перехід від пасивного до активно творчого, 2) анімізм, який оживлює усе оточення, 3) гра — починаючи з переймання, дитина найбільш тішиться своїми власними вигадками, 4) романтично творчий період складання казок, оповідань, пісень в 4–5 літ; загалом у дитини можна спостерегти такий хід розвитку: набірає уваги — складає уяви — затримує їх в памяті — перетворює уявленням. Треба користуватися дитячим уявленням, щоб розвивати мистецькі здібности і нахили дитини. Гюйо справедливо каже: „il faut rendre l'enfant artiste“. І справді, в дитині, завдяки її яскравій фантазії, живе малий мистець, вона на все дивиться очима художника. Слухаючи казку, вона усе забував і в глибині
