морального оточення, в якому вона живе. Симпатія та авторитет — два великі фактори для виховання моралі. Діти не всіх однаково слухають, а тих, хто опанує ними або ласкою, або симпатією, або спокійними, витриманими вимогами. Треба зміцняти в дитині її добру думку про себе. Не треба вживати ніяких кар, ані нагород, хіба лише кари, пропоновані Руссо: кари природних наслідків. Дуже шкідливо залишати дитину без обіду або проходки за її погане поводження. Коли дитина вередує, треба звернути увагу, чи не хвора, чи вона не роздратована фізично. Діти інстинктовно люблять, щоб їх хвалили і дуже до того чулі, але всетаки кожна дитина за день напевне кілька разів буде сердитись (вередувати), бо вона ще не може досить ясно висловити свої бажання, не знає меж можливого і недозволеного. Гнів є остільки природна емоція, що Платон вважав його органічним атрибутом душі, грунтом для розвитку мужности. «Гнѣвъ, о богиня, воспой Ахиллеса» — каже Гомер і надає шляхетности цій емоції. Неможна уявити собі людину, яка б ніколи не гнівалася, не обурювалася проти зла. Гнівну емоцію не треба цілком пригноблювати, але й ця емоція, як і инші, не повинна вибухати з силою через край. Навкруги дитини з перших днів мусить панувати атмосфера ясного спокою та доброти. Дитина потрібує, щоб до неї ставилися з ласкою, щоб з нею бавилися, тішили її; вона сама усміхається кожному, хто робить їй хоч якусь приємність. Проти піднесених емоцій гніву, нетерпеливости треба дотримуватися режиму заспокоєння, урегульованого роспорядку часу для їжі, для проходки, для сна. Діти мусять багато спати;
