за для яких дитина мусить перебороти свою соромливість.
Любов є ніжна емоція з відтінком страждання, яку діти виявляють лише до своїх кревних часом дуже бурно.
Усі емоції повинні підлягати волі. Її розвиток єдине може забезпечити людині моральний напрямок поводження: вона стримує занадто міцні емоції, зміцняє бажання. Для соціяльного добробуту перш за все потрібні люде з міцною волею, що можуть викувати й свою власну долю та ще й дати свої сили й на будування соціяльного організму. Воля повинна бути вільною, її зміцнює звичка, память; бажати — це наче памятати. Треба берегти волю дитини, не паралізувати її авторитетом, треба завжди берегти індивідуальність дитини, але індивідуальність не анархічну, що без ладу реагує на всі вражіння та вчинки, а індивідуальність розсудливу, що критикує свідомо і свої бажання та вражіння, робити зпоміж них вибір, відповідний її моральним звичкам, моральному почуттю. Треба так вести дитину з найпершого часу, щоб, як каже Сковорода, «усе добре було легке, а все зле тяжке — правда приємна і легка, брехня неприємна і важка». Треба, щоб особа дитини завше була рада підлягати вимогам свого розуму і завше мала волю, мала силу опанувати своїми емоціями, бажаннями.
Наука вказує нам на такі межі, в яких утворюється виховання особи: закон еволюції — усе, що в дитині закладено природою, має розвиватися; біогенетичний закон — який вимагає нашої певної уваги до фізичного розвитку дитини; закон пристосування до оточення — воно мусить виклика́ти у дитини
