лише найкращі почуття безпосередньої моралі; закон відповідности між фізичними і духовними силами дитини — щоб інтелектна праця ніколи не провадилася з шкодою для здоровля (втома), — і, нарешті, треба звертати увагу на органічні ґрунтовні риси характеру дитини — егоїзм, лагідність, палкість т. и. Треба виховати в дитині самоповагу, звичку розбіратися в своїх вчинках, нахилах, випрацьовувати в собі волю зусилля, не випадкового, а витриманого. Волева діяльність має для дитини свою власну привабливість, свідомість сили, осягнення мети. Перш за все вона виявляється в координації рухів, владі над органами свого тіла та над його фізіологічними потребами («отправленіями»), потім — у певности, виразности бажань. Спочатку дитина має роскидані бажання: побачить квітку — зірве її; побачить мяч — кине квітку, вхопить мяча; почує щось цікаве — усе покине, побіжить на ті згуки. Потроху бажання набірають певности й настирливо вимагають осягнення бажань. Кожна волева дія вимагає свідомости зусилля для осягнення більш-менш далекої мети. Перехід від імпульсивних рухів до більш-менш обміркованих вже виявляє волю. Слабовільні не можуть нічого вирішувати, що не звязане з безпосереднім здійсненням (Обломов, Подкольосін). Це люде шкідливі в громадському житті, які не сприяють поступові, на яких не можна покласти жадного обов'язку. Взагалі діти прагнуть самостійної діяльности, і треба цьому сприяти, але разом з тим вимагати від дитини, щоб вона свої самостійні дії виконувала як найкраще. Тут велику вагу мають соціяльна дисципліна і соціяльний ав-
