вчання краще книжного: як найстаріший засіб і найприродніший. Читання більш утомлює зір, аніж слухання. Довге читання не гігієнічне; слухання більш опановує увагою, індивідуалізується відбор слів, виразів, а книга пишеться для загалу; модуляції голоса підкреслюють головне, підносячи, підтримуючи увагу, що при читанні майже однакова ввесь час. Вираз очей оратора теж впливає на слухача. Але збоку економії — книга задовольняє міліо́ни, слово — тисячі. Та дитина мусить окрім слухових вражінь і сама балакати. «Lecture method» — занадто пасивна форма навчання, але вона систематична і економізує час. Сократичний метод більше викликає актівність учнів.
Інстинкт мови один з міцніших, і раз оволодівши якимсь лексиконом дитина не може не балакати, як дрозд не може не співати перед своєю подругою. Дитина балакає, звертаючись і до дорослих своїх кревних, і до своїх цяцьок, балакає і сама до себе і голосно й пошепки, і виявляє велику творчість у складанні своїх особливих слів; інстинктово, самовільно утворює згуки для виразу своїх бажань, своїх почувань. Такі згуки мають символічне значіння; напр., у одного хлопчика «ма-ма» означало пригнічений настрій, а «да-да» — підвищений. Помічено, що перші слова є викликані бажанням їсти і звязані з тими особами, хто дає їсти — мама, няня, — з бажання щось взяти, з захоплення, коли перед очима щось рухливе. Потім появляються згуки, подібні до тих згуків, що ними відріжняється одна звірина від другої — «гав-гав», «му-у». Сюллі певний, що дитяча мова так і складається з свідомого
