вати ріжні гри — здібність, що відповідає природному нахилові всіх здорових дітей щодо рухливости й творчости. Віланд каже: «Гра є перше і єдине заняття, що завше вабить і дітей і молодь». Гра своєю творчою вигадливістю наближається до мистецтва. Без мистецьких ігр самі боги Олимпа не роспочинали жадного свята ані бенкета. На іграх яскраво відбиваєтся національний вплив. В грі дитина виявляє себе як найкраще, безпосередньо, бо в грі вона живе цілком натурально, тими почуттями, що їх вона в той час переживає. Нам, дорослим, треба як найменше втручатися в дитячу гру й найменше обмеясувати час ігр. Фребель каже: «Гра то найчистіша й найодухотворенніша діяльність дітей. В ній заховано джерело добра; вона, коли її не попсовано зовнішніми впливами, найкраще полірує душу дитини і зміцняє її тіло. Гра і мова — в них все соціяльне життя дитини, це природня школа громадського виховання, релігії, мистецтва. В своїх іграх дитина наче перевіряє свої переконання, вражіння, перетворює їх по своєму розумінню, діяльно переживає їх; от через що кожну самостійно вигадану дитиною гру можна вважати, як твір її генія. Ідіоти ніколи не граються. В грі здорова дитина виявляє свої нахили, своє переймання, своє виявлення і фізичну силу, свою повну самосвідомість. Паола Ломброзо висловлює бажання: «Вести все навчання іграми. Скільки б це внесло в школу жвавости, зацікавлення і полегкости!» Цю думку здійснювали в Середні Віки в школі Вітторино Фельгире в Італії, а також і в XVIII віці у Лак-Баратьєра. У дикунів ігри тісно звязані з релігійними обрядами й з військовими
