підготовками. Багато праць дорослих шляхом переймання перейшло в дитячі гри. Напр., у нас є ігри, де діти приспівують: «А ми пиво варимо, варимо», або: «Я й печу, я й варю»; гра «Мак, маківочки» є повторення всіх праць коло маку. Колишні лови тепер теж перемінилися на гри (наш Бобер — гра, записана на Волині, та инші). Багато сучасних праць діти перетворюють на гру: в пожарних, в локомотив, варять обід для ляльок. Це потреба дитини переживати те життя, що її оточує, тільки в масштабі, відповідному її розвиткові та її силам. В них широко відбивається життя не лише родини, а й громадянства. Діти, що занедбані провадять увесь час на вулиці, беруть з своїх вражінь часто дуже погані теми, цілком невідповідні їхній душевній наївності; напр., граються в поліцію, в п'яниць, а в страшні моменти революції навіть і в ріжні кари на смерть тощо. Гра вабить самим процесом; як художник захоплюється самим процесом свого творення, не гадаючи ні про які конкретні наслідки від нього, так і дитина немає ніякого завдання, крім самого процесу гри. Багато психологів і педагогів бажали вияснити, що це за процес та гра. Головних теорій існує три. Найдавніша — це теорія Шіллера і психолога Лацаруса, що пояснюють гру, як потребу спочинку. Але инші гри занадто рухливі, щоб можна було вважати їх за спочинок; втомлена дитина не може гратися, вона прагне спокою, і найкращим спочинком є сон. Та всі ми знаємо, що існує й діяльний відпочинок, коли одна якась праця нам наскучила, «втомила» нас і ми беремося «для спочинку» за якусь иншу. Теорія Шіллера може придатися для більш
