дорослих людей, але вона неправдива для малих дітей. Дитина так віддається всіма своїми силами грі, що не спочиває, граючись, а часто дуже стомлюється і прагне абсолютного спокою. Гра для дитини зовсім не спочинок, а навпаки — діяльний могутньо-творчий самовияв. Друга теорія належить Спенсерові і пояснює гру, як вияв зайвої сили дитини, даючи їй такі біологічні наближення: 1) тому, що всі вищі звірі краще, легше, здобувають собі харч, аніж нижчі, то вони свої сили й й час не призначають лише на боротьбу за існування, а зайві витрачають на ігри; 2) коли нахил до діяльности не має зовнішнього примусу, він задовольняється перейманням і симуляцією, що вже й є гра. Спенсер звертає увагу на те, що в грі провадяться ті самі рухи, що найбільш потрібні людині (а також і тій або иншій звірині) для захисту або свого власного або громадського життя — хліборобські, чабанські, військові, мислівські. Психолог Гросс не згоджується з тим, що гра утворюється зайвою силою, бо грають і такі слабі діти, що лежать у ліжку й розуміється не мають «зайвих сил», і подає свою теорію. Гра є інстинктовне самовиховання. Гра виникає з спадщинних нахилів, які нахиляють дитину або молоде звірятко до тих чи инших форм гри. Гросс каже: 1) Кожна жива істота має спадщинні нахили, які й керують її поводженням; до таких нахилів належить імпульсивне змагання до діяльности, яке особливо виявляється в часи росту людини. 2) Довге дитинство людини має завданням дати дитині змогу придбати ті пристосування, які їй потрібні для життя, але ще не розвинулися. 3) Дитина для цього через приймання
