стає в найтісніший звязок із діяльністю свого старшого оточення. 4) Там, де молодший індивідуум з своєї власної заохоти, без усякої зовнішньої мети, виявляє своє уявлення, розвиває й зміцняє свої сили, там ми маємо гру. В ній, як каже Гросс, виявляється сила інстинктів, з яких найміцніший — інстинкт діяльности і творчий. Спадщина є головний грунт, на якому народжуються ті чи инші гри. Гербартіянці в самовихованні через ігри бачуть коротке повторення культурного розвитку всієї людности. Стенлі Холл також звязує це самовиховання з біогенетичним законом, бо справді в дитячих іграх заховалося чимало відгуків давноколишнього життя. Вироблені в грі рухи боротьби, бігання сприяють майбутньому розвиткові, потрібному для життя. Сучасні психологи помічають, що для дітей гра дорога тим, що приємно, непомітно минає час, що приємно розряжається енергія дитини, піднімається самосвідомість, і задовольняється соціяльне почуття. Гербарт бачив у грах і самовиховання, і самодисциплінування, і самонавчання. В грі і молоді звірята і діти пересвідчуються в приємності спільних акцій, навчаються підлягати і законові гри і її керовникам. Гра дає розумові гнучкість, розвиває увагу й самозатримання, і спритність. В кожній групі дітей виявляються одні з більшою ініціятивою і вигадливістю, їхніми вигадками захоплюється вся група і підлягає їм, як ватажкам, і всі однаково визнають один закон гри. Коли вже діти доростуть до партійних ігр (8–10–12 літ), то для перемоги своєї партії треба постійно щось вигадувати нового, перевіряти себе й свою партію — хто як може бігати, як високо може стрибнути.
