— Таже тобі нїхто і пять крайцарів за то не дасть тай кому она на що придасть ся, хиба якому псюкови на гнїздо.
— А таки мимо сего я єї добре спродам, запевняв самоувіренно Іван Штудерний.
Він взяв свою камізельку, пожичив в одного товариша кишеневий годинник, вложив його в лїву кишеню тай понїс до першого встрічного ганделеса. Ганделес, старий битий жидок, зразу не хотїв навіть дивити ся на камізельку, але нащупавши в кишени годинник та гадаючи, що Штудерний забув про нього, набрав великої охоти до купна та спитав про цїну.
— Чотири корони.
— Ей, то за богато! За таке дрантє! Ну корону то вже дам.
Торг торгом стало на тім, що жид дав дві корони. Іван Штудерний преспокійно сховав їх до “паляруша” та зміряв вже до дверей, коли нараз станув зловивши ся за кишеню скрикнув:
— А бодай га! таж я забув мого товариша годинник в камізельцї. І якби нїчого не було, вернув назад, виняв годинник з камізельки та попращавши жида збирав ся виходити.
Жид стояв хвильку як остовпілий, вкінци приступив до Штудерного та спитав:
— Пане! що ви є?
