оборони укр. самостійности. Чи можна яснійше ще зазначити ідею самостійної України?..
4) Ставши гетьманом, Павло Скоропадський доручив сформування кабінету міністрів звісному українському вченому і старому членови „Української Громади”, Миколі Василенкови. Проф. Василенко звернувся до лідерів українських партій, щоби вони увійшли в сей кабінет. Будучи соціялістами та републиканцями-демократами, вони не згодились належати до гетьманського кабінету, а опісля лаяли гетьмана, що в него „реакційний” кабінет. Отсей „реакційний” (а в дійсности дуже діловий та прогресивний) кабінет склався під головством Федора Лизогуба, звісного укр. діяча і голови полтавського земства, котрого заходом ще за царських часів здвигнено памятник Котляревському у Полтаві, дано почин до памятника Шевченка у Києві та до акції за укр. школою на Вкраїні. Але Лизогуб не був соціялістом і тому його заслужений та вельми діяльний кабінет пятновано як „реакційний”. По кабінеті Лизогуба прийшов кабінет Стебницького, старого члена „Укр. Громади”, зложений з самих звісних укр. патріотів. Та мимо того укр. соціялісти, а за ними всякі політичні баламути брешуть, що правління Гетьмана було „російське”.
5) Гетьман Скоропадський подбав о затвердження самостійности України Німеччиною, Туреччиною, Болгарією, Финляндією і Швейцарією. Мала затвердити її і Австро-Угорщина, але тимчасом розпалась. Чи „федераліст” дбав-би о визнання України другими державами..
6) Гетьман заходився, щоби прилучити до України Кубанщину, Крим і Бессарабію. Крим таки і прилучив, а Кубанщину був-би прилучив, якби не те, що повстання повалило його.
7) Гетьман відобрав від Німців українську фльоту та переломив опір Німців, щоби орґанізувати укр. армію. Розписав набір рекрутів до укр. армії на падолист 1918 р. — але божевільне повстання перебило се.
8) Дня 10 червня 1918 гетьман явився в Українськім Клубі і виголосив до зібраних українських патріотів промову, в якій сказав, що він „доложить усіх сил, щоби закріпити самостійність України.
9) Дня 29 червня 1918 Гетьман у відповіди на привіт делеґації укр. народних учителів заявив, що „250 літ життя України з Москвою були тяжким ярмом національної неволі українського народу”. Він сказав палко: „Не про себе тур-
