Конець XIX віку визначив ся з'явищами, що характерізують новий зворот в істориї людскости. Сї з'явища сьвідчать за те, що пятий акт великої історичної траґедиї, званої „боротьбою наций“ вже почав ся і закінченнє наближаєть ся. Ті з'явища — се уоружені повстання зневолених наций проти наций-гнобителїв. На наших очах відбули ся кріваві повстання Вірмен, Кретян-Греків, Кубанцїв і нарештї Боерів. Коли ще поглянути на тую більше чи меньше гостру боротьбу — у її перших фазах яку провадять зрабовані народи Австриї, Росиї, та Туреччини проти наций-панів, на той смертельний антаґонїзм, який істнує поміж Нїмцями й Французами, Анґлїчанами й Росиянами, коли зважити, яку страшну масу реґулярного війська утримують ворожі поміж себе нациї, то стане зовсїм очевидним, що всесьвітове національне питаннє вже зовсїм достигло, хоч і далеко стоїть від необхідного, дїйсного та справедливого розвязання. Проте шлях до розвязання єдино можливий, певний і хосенний показали нациї, що вже повстали проти чужого пановання, у якій-би формі полїтичного верховеньства воно нї виявляло ся, і сей шлях єсть противний Гаагській конференциї.
