Ми визнаємо, що наш нарід теж перебуває у становищі зрабованої нациї.
Отже коли справедливо, що кожна нация з огляду на межинародні відносини хоче вилитись у форму незалежної, самостійної держави; коли справедливо, що тільки держава одноплеменного національного змісту може дати своїм членам нїчим необмежовану змогу всесторонньогорозвитку духового і осягнення найлїпшого матеряльного гаразду; коли справедливо, що пишний розцвіт індівідуальности можливий тільки в державі, для якої плеканнє індівідуальности єсть метою, — тодї стане зовсїм зрозумілим, що державна самостійність єсть головна умова істновання нациї, а державна незалежність єсть національним ідеалом в сфері межинаціональних відносин.
Отже виникає питаннє, чи визволеннє національне можливе для нас?
Пятий акт драми ще не наступив для нашої нациї: вона переживає ще й досї довгий і важкий антракт у своїй істориї: За коном щось дїєть ся, йде якась пильна праця, від часу до часу грюкотить грім, але завіса ще, не підняла ся. Антракт власне починаєть ся з 1654 року, коли українська республика злучила ся з московською монархиєю полїтичною унїєю. З того часу українська нация полїтично й культурно помалу завмирає, старі форми життя зникають, республиканська свобода нївечить ся, нация зне-
