ної мови цілком відповідала фонетиці одного діалекту, котрий ми признати можемо найкращим фонетично, то тоді справа була б проста: немає звука, не треба й літери, а слова чужомовні писати як вимовляються: хворма, телеграп. І це не така вже страшна річ. Адже еспанці, не маючи звука ж, звуть російського письменника Мережковського Мерехковським (Merejkowsky). Чи може робити так як французи, що не вимовляючи звука х все ж мають для чужих слів з звуком х особливу ортографію, пишучи в грецьких словах eh, а в російских kh, себ то й нам тільки писати ф, з тим щоб воно вимовлялось инакше? Але прінціп нашого правопису того не дозволяє зробити. Отже справа стоїть так: або не писати ф, або писати й вимовляти.
Треба сказати, що все ж на досить широкій теріторії України ф вимовляється; трохи на захід од Дніпра завше кажуть офірувати, а не охвірувати. І коли ми трохи відступимо від точної фонетики центрального нашого діалекту в цілях її збогачення, то повинні звук ф приняти. Що до звука ф ми повинні ставитись инакше, ніж до звука ґ в чужомовних словах, можна побачити ще з такого факту: українець, котрий зроду не вимовляв ф, а звук ґ вимовляв у слові ґудзик, але не вимовляв у словах агент, інтелігент, пройшовши школу російською мовою, в котрій обовязково вживаються обидва звуки, скоріш навчається вимовлять ф ніж ґ і по тому г в Москві зараз пізнають українця.
От же я гадаю, що треба взагалі писати ф у чужомовних словах: напр. форма, фізика, офорт і в таких инших.
Тільки не треба мати на увазі виключно ту форму слів, у якій ми їх бачимо в мові російській. В російській мові через ф пишуться й ті слова, що в грецькій писалась через θ (theta). То був звук мало схожий із звуком ф і ще давні латинці, беручи грецькі слова писали їх через th, а слідом за ними й инші європейські народи стали вимовляти t, пишучи ради етимольогії через th. Отже про ті слова, що ми знаємо
