рами, але й почасти підміняти саму форму слова, українізувати його. Щоб доладу робити українізацію чужомовних слів, треба знати вимову (власне вимову, а не правопис) кожного такого слова в тій мові, з якої воно походить, або на основі якої воно створене, а не тільки ту форму його, в якій воно могло дійти до нас із других або третіх рук.
Перехожу до деяких практичних уваг про транскрипцію чужомовних слів в українській мові й про їх українізацію. Насамперед, як віддавати звук ґ чужомовних слів?
У нас панує той правдивий, беручи взагалі, прінціп, що коли приняте в нашу мову чуже слово складається з таких саме звуків, які маєм і в нашій мові, то ці звуки повинні бути задержані й у вкраїнській транскрипції того слова. Звук ґ у вкраїнській мові ми маємо, вимовити його можемо (народні слова: дзиґа, ґуля, ґава і т. и.) і тому пишемо: ґенерал, інтеліґент, ґеометрія, контінґент і т. и. Чи так і повинно писати?
Наш люд, коли приймає ці слова, то систематично замінює в них звук ґ звуком г (майже на всій теріторії України, крім західного кутка, де звук ґ більш охоче вживається), і той саме селянин, що чудово вимовляє ґ в словах „дзиґа, поґуляти“, ніколи вам не вимовить: аґент, інтеліґент, а тільки; агент, інтелігент, фонетизуючи такі слова по анальогії з словами словянського коріня спільними з російськими, де вимовляється, напр. гуляти, коли в російській мові ґулять, гора, коли в російській мові ґора, багатий — в російскій боґатый. Коли селянин чує слова вимовлені так: аґент, інтеліґент, то йому все здається, що ви трошки закидаєте по-московському.
Для людини освіченої звук ґ в таких позичених словах тільки тоді не бренітиме теж русизмом, коли ця людина знайома з латинського мовою; инші ж мови не наводять на
