помістили в прошенії, що він на срам дому Божому зветься Петропавловський, як і церква по-сусідству. То щоб взяли його нелюдяного й відіслали в кацапщину, звідкіль він і прибув, бо тут він зовсім таки не годиться: і звичаїв не знає та й не шанує, і мови не розуміє і друге-проче. Жінку-ж просили оставити тут де-небудь за проскурницю — хоч таки в Солодьках, бо вона не кацапка. Після сього прошенія — щоб на місце Тимохи прислали попа хоч сякого-такого: хоч такого, що йому й під носом не свитає, аби вже хоч не кацап. Або хай би прислали поповича, коли хочуть, тільки вже людяного, не „тимошливого“, щоб женивсь на попівні, на Теклі-сироті, й сів на попування в Солодьках.
Оттаке то прошення написали й послали вибірних з громади в Камянець до самого архирея: може йому гостинця треба купити — гуску або що, — от як справникові, або становому, що й картоплю неси, або міток рядовини, тільки з голими руками не підходь, — так щоб було кому купити, бо само-ж прошення не піде по місті за гостинцем на підмаслок. Взяли й грошей з громади по три шаги з душі про всякий случай і посланців вирядили у дорогу. А Тимоха гуляє.
Поки в Солодьках ладнали діло проти Тимохи, в Камянці друге склалось. В семинариї звичаєм читають списки по вакаціях, як уже на̀-ново зїдуть-ся. Нема того в семинариях, щоб хто думав з науки, з книжок розуму набратись, — нема там
