Дві знаменні дати зійшлися близько в сусідстві одна коло одної. 19 лютого впали кріпацькі кайдани з „людей закованих“, 26 лютого помер Шевченко.
Буває, що такі надзвичайні події збігаються. В цьому разі доля немов умисне зв'язала оці дві події, щоб тим ніби краще й виразніше зазначити й підкреслити глибокий внутрішній зв'язок українського поета з справою цілого життя його — отією боротьбою за визволення селянства. Сам колишній кріпак, що на власній спині зазнав усіх страхів безмежної сили людини над людиною й тільки через свій хист геніяльний та щасливі обставини визволився з кріпацького безголов'я — Шевченко ніколи не поривав кревних зв'язків з кріпаками, раз-у-раз інтереси їхні на першому становив місці. Не дурно свою автобіографію в листі до редактора „Народнаго Чтенія“ він кінчає просто таки розпачливим криком про „страшное уразумѣніе своего прошлаго“, куплене ціною надмірного силкування, щоб не загинути. „Это уразумѣніе, — пише Шевченко, — ужасно Оно тѣмъ болѣе для меня ужасно,
