билося „плохеньким телятком“ і за це дві матки ссало: з одного боку, воно міцно вже сиділо паразитом на шиї у зневоленого народа, а з другого — знайшло легкий доступ до бюрократичної драбини з її чинами та орденами та й пішло вгору, з кожним щаблем усе вище й вище стаючи над народом, усе далі й далі одриваючись од рідного ґрунту, усе більше й більше переходячи до пануючої нації. На Україні появилося дві нації — мужицька й панська, порізнені глибоким проваллям соціяльної неволі та економичної експлуатації. Цей процес денаціоналізації вищих класів на Україні, того їхнього пошестного зрадництва, страшенно обурює поета і його обурення проривається величньою картиною:
Нема на світі України,
Немає другого Дніпра,
А ви претеся на чужину
Шукати доброго добра —
Добра святого, волі, волі,
Братерства братнього.
І навіть інтересами культури, волі, братерства поет не може виправдати того зрадництва. Він добре бачив, якими неплодючими абстракціями були ті „інтереси культури“, скоро вони доводили до відчуження від народу, скоро провадились не на рідному полі й не для рідних мас народніх. „Найшли“, — говорить він далі:
Несли, несли з чужого поля
І в Україну принесли
Великих слів велику силу
Та й більш ничого…
Бо великі ідеали волі та братерства, здобуті на „чужому полі“, у себе дома лагідненько мирилися з кріпацтвом, з гнітом, з найдикішими проявами
