Сторінка:Сергій Єфремов. Шевченко. 1914.pdf/121

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено


Не заговориш ні про горе,
Ні про „младенческіе сны“.

І з цілої низки поезій у цих словах тільки й знаходимо виразне слово про неволю. В инших і того нема. Подумати тільки — чудова, спокійно до останньої цяточки в тихомирних тонах видержана картинка сільського життя „Вечір“ („Садок вишневий коло хати“) написана все там же — „у цітаделі“!.. Мороз піде по-за спиною від такого контрасту, хоч психично він цілком натуральний і зрозуміливий, і може символізувати собою той самий контраст, який доля продемонструвала тільки що над самим Шевченком, у весільному вбранні запровадивши його до темного льоху. Але думками поет лине з його на далеку Україну і творча фантазія наперекір сумній дійсності малює йому картину за картиною тихого, спокійного щастя. Його й тіні нема тут, за ґратами, але тим жадібніше прагне його поетове серце, щоб одпочити од мук неволі та гидких розмов з Дубельтом, — і от устають перед ним з непереможною силою — рідні картини: садок вишневий коло хати… хрущі над вишнями гудуть… плугатарі вертаються з поля… співають ідучи дівчата і, як вінець усього — голосний, могучий спів соловейка над усим розлягається і все собою криє… Звичайний тюремний сон, тим живіший і до милої дійсности ближчий, що дужче гнітить неволя, — і поет цією тихомирною, лагідною картиною, не зрадивши себе ані одним тоном, ані жадною рисочкою, змалював той страшний контраст, що глибокою безоднею простягся між тим, що було там, на Україні, і тим, що єсть тут, коло його, зараз. Коротенька, але промовиста дата під „Вечером“