хи: жадних фактичних підстав вони бо під собою не мають. Поет, яким він показується в своєму щоденникові, нічим не нижчий що-до освіти од звичайного круга своїх сучасників; недостачу систематичної освіти, як видко, він добре надолужив пильним читанням та самоосвітою. Вирвавшись на волю вдруге, він сам признається що „совершенно отсталъ отъ новой литературы“ (стор. 247), але деякі новинки знав він і на засланні з „Библіотеки для чтенія“, „Петербургскихъ Вѣдомостей“ та „Р. Инвалида“. Цей список періодичних виданнів, які читав Шевченко, одразу ж побільшився, скоро нога його ступила на європейський материк і в записках знаходимо згадки мало не про всі тодішні видання („Русскій Вѣстникъ“, „Отечественныя Записки“, „Русская Бесѣда“, „Колоколъ“, „Полярная Звѣзда“ і т. и.). Так само сторінки записок засіяні густо прізвищами сучасних письменників, иноді з досить влучними характеристиками. І тільки патентоване неуцтво, горде з своїх дипломів, може не помічати того, що як на свій час, Шевченко зовсім не був людиною неосвіченою, — і не помічаючи, може з призирством дивитись на цього „самоучку“. Але так робило й робить раз-у-раз усяке дипломоване неуцтво…
Я не маю на думці використати ввесь надзвичайно цікавий матеріял з Шевченкового щоденника. Я хотів тільки взяти деякі риси, які поет сам подає про себе. А взагалі цей щоденник, навіть з тими купюрами, що пороблено в йому в 50-ті роковини смерти Шевченка, ще дожидає свого дослідника, якому скаже багато нового й цікавого про свого автора. Ці на-швидку накидані, не оброб-
