Так само і в сфері літератури, на яку Шевченко „послѣ десятилѣтняго поста“ накинувся з невимовною жадобою. Діставши до рук уперше Герценового „Колокола“, Шевченко „съ благоговѣніемъ облобызалъ“ його (стор. 305). „Я благоговѣю передъ Салтыковымъ, — записує він на иншому місці. — О, Гоголь, нашъ безсмертный Гоголь! Какою радостью возрадовалась бы благородная душа твоя, увидя вокругъ себя такихъ геніальныхъ учениковъ своихъ. Други мои, искренніе мои! Пишите, подайте голосъ за эту бѣдную, грязную, опаскуженную чернь! За этого поруганнаго, безсловеснаго смерда!“ (стор. 247). Деякі сторінки записок показують, що Шевченко добре тямив досить складні громадські з'явища. Напр., на пароході під впливом музики „крѣпостного Паганини“, Шевченко записує: „Пароходъ въ ночномъ погребальномъ покоѣ мнѣ представляется какимъ то огромнымъ, глухо-ревущимъ чудовищемъ съ раскрытой огромной пастью, готовой проглотить помѣщиковъ-инквизиторовъ. Великій Фультонъ и великій Уаттъ! Ваше молодое, не по днямъ, а по часамъ растущее дитя въ скоромъ времени пожретъ кнуты,… и… а дипломатами и помѣщиками только закуситъ, какъ школьникъ леденцомъ. То, что начали во Франціи энциклопедисты, то довершитъ на всей нашей планетѣ ваше колоссальное, геніальное дитя“ (стор. 240–241). Я певен, що для багатьох ці рядки будуть великою несподіванкою, хто згори звик дивитись на „полуграмотнаго“ і „необразованнаго“ Шевченка…
Взагалі записки доводять, що думки про неосвіченність Шевченка час би вже закинути до архиву, як наслідок незнання або доктринерської пи-
